Свій родовід Дубове веде від колишнього урочища, що розташувалося на берегових схилах річки Кудрянки за два кілометри на південь від околиці Проскурова. Поблизу урочища був дубовий гай, від якого воно й отримало свою назву. В першій половині 19 ст. проскурівська управа вирішила більш ефективно використовувати свої заміські землі для поповнення міського бюджету, й ініціювала побудову на Кудрянці двох ставків та млинів в урочищах Ракове та Дубове. Отак з'явився млин та став Дубовий , а поруч виник хутір Дубовий. Хутір входив у межі міста, а дерев'ний млин належав до міських маєтностей.

У 1888 році був затверджений проект розширення Проскурова, за яким дещо вище хутора і ближче до міста військовому відомству надали 18 десятин і 10 соток землі для будівництва військового містечка для 35- драгунського Бєлгородського полку та одну десятину 2390 соток землі для військового шпиталю. Будівництво вела спеціальна «Войсковая строительнохозяйская комиссия по опытной постройке Проскурове казарм». Ця комісія мала в розпорядженні не лише техніків та робочу силу , а навіть тимчасовий цегельний завод у тому ж передмісті Дубове. У вересні 1889 року у Проскурів почали прибувати підрозділи полку. Військове містечко було
повністю не добудованим, у місті розмістився лише штаб і тилові підрозділи,
а ескадрони кавалерії розквартирувались у шести приміських селах - Малиничі, Ружичанка, Карпівці, Копистин, Шумівці, Перегінка. Вводив полк до Проскурова полковник барон фон-Корф - відомий військовий , представник відомої аристократичної фамілії.
Перша черга будівництва комплексу військового містечка завершилася у листопаді 1890 року, що надало можливість всім ескадронам Бєлгородського полку розміститись у Проскурові. З того часу колишній крихітний хутір Дубовий було вже не впізнати , та й називати його стали вже - передмістя Дубове. Від військового містечка до залізничного переїзду, який іменувався Поштовим, проклали першу дубівську вулицю, яка отримала назву Бєлгородська (нині Козацька). До історії мікрорайону початку 20 століття можна додати чимало цікавих фактів . Ось, лише один із них - 1910 року саме у Дубове був збудований перший в місті централізований питний водогін, який складався з двох свердловин та насосної станції й забезпечував потреби військових-кавалеристів Бєлгородського полку. У самому ж місті Проскурові водогін з'явився набагато пізніше - у 1929 році.
Під час перебування в Дубовому Бєлгородським полком командували знані воєначальники царської армії: у 1893-1899 роках командиром полку був М.Папа-Афанасопуло, у 1899-1901 - Є.Гернгросс , у 1901-1904 - Г. Зандер, у 1904-1908 - В.Хитрово, у 1908-1913 - В. Франковський. Також, відзначимо, що у Проскурові в полку служило чимало відомих військових: Архип Петровський (у 1889-1909) - вахмістр , ветеран полку, який став прообразом для фігури унтер-офіцера серії олов'яних солдатиків 1886 року; Олександр Казаков (у 1908-1914) - льотчик, найкращий пілот-винищувач Першої світової війни; Микола Шинкаренко (у 1911-1914) -генерал-майор , відомий у діаспорі письменник та літературознавець (літературний псевдонім - Микола Бєлогорський) та багато інших.
Після встановлення радянської влади, у 1922-1939 роках в казармах Бєлгородського полку частково розміщувались підрозділи 1-ї Запорізької дивізії Червоного козацтва (вони також розміщувались в міських казармах, що у 1892 році були побудовані біля переїзду на Дубове). У Запоріжській дивізії та у 1940 році на базі 1-го кінного корпусу Червоного козацтва створений мотомеханізований корпус, а 1-шу Запорізьку дивізію Червоного козацтва перейменували на 32-у кавалерійську дивізію. Додамо, що серед командувачів дивізії Червоного козацтва було чимало видатних командирів - В. Примаков, М. Дьомичев, С.Туровський, П.Григор'єв та інші.
Таким чином, у першій половині 20 сторіччя у Дубовому мешкали переважно військові - спершу кавалеристи царської армії, а з 1920-років - Червоні козаки. Так, у 1938 році цивільного населення тут було всього 219 осіб.
Після війни більшу частину 1-го військового містечка кавалеристів віддали під житло, й від його давніх будівель збереглося до наших днів чимало споруд, які легко впізнати за характерною червоною цеглою. Це здебільшого, житлові помешкання (будинки на вулицях Купріна, Городовикова, Гастелло та інші) та господарські споруди (стайні, водонапірна вежа тощо). Найпомітнішою спорудою, що збереглася від минулого століття є храм Андрія Первозванного. Побудований у 1904 році, він був освячений на честь Святого Миколи Чудотворця та виконував функції полкової церкви Бєлгородського полку. На його будівництво за типовим проектом було виділено 44 тис. руб., храм мав у 1,5 яруси сосновий іконостас із позолотою та чудовий внутрішній розпис. З перших днів радянської влади храм зачинили, а згодом стали використовувати як спортзал. Богослужіння було відновлено лише у 1991 році. Колишня полкова церква стала соборним храмом Андрія Первозванного і підпорядкована нині Хмельницькому єпархіальному управлінню Української православної церкви Київському патріархату.
У 1950-60-х роках Дубово значно розширилося - тут розбудували 2-е військове містечко для військовослужбовців 17-ї гвардійської Єнакієво- Дунайської орденів Червоного Прапора і Суворова мотострілецької дивізії , що прибула до міста на постійне місце дислокації у 1956-1957 роках. Зараз в мікрорайоні також є військові частини: зокрема, в/ч А15-38, А38-08 та інш. Серед військовослужбовців, що жили та служили у Дубовому було чимало видатних людей. Зокрема полковник Хабаров Олександр Григорович (1922-2010), останній із Героїв Радянського Союзу, що мешкали у Хмельницькому.
Крім військових частин у Дубовому розміщені інші визначальні для міста Хмельницького заклади та установи. Серед них - Інститут соціальних технологій університету «Україна», що знаходиться по вулиці Толбухіна. Цей вищий навчальний заклад був створений як Хмельницьке представництво університету «Україна» у вересні 1999 року, керівником призначено М.Чайковського. У грудні 2002 року представництво було реорганізоване у філію, а у червні 2005 року - в інститут соціальних технологій. Нині в інституті на 8 кафедрах працює 12 докторів наук (з них 6 - штатні), 50 кандидатів наук (з них 27 - штатні), які готують фахівців у галузі соціальної роботи, фізичної реабілітації, психології, правознавства, видавничої справи тощо. На денній формі навчається до 600 студентів, на заочній - до 1400. Корпуси навчального закладу благоустроєні, прилеглу територію прикрашає сквер з пам'ятником Григорію Сковороді та скульптура, «Сонячний годинник».
На тій саме вулиці Толбухіна розміщені художні майстерні Хмельницької творчої організації художників, у яких працює чимало відомих митців.

По вулиці Козацькій розташована на база ТОВ «Хмельницька універсальна компанія», одного із найстаріших підприємств у місті Хмельницький, яке розпочало свою діяльність ще у першій    половині

20 –го сторіччя. На вулиці Купріна діє гуртово – роздрібний сільськогосподарський ринок «Дубово», один з найбільших ринків подібного типу у західній Україні. ТСЦ «Дубово»є надзвичайно важливим бюджетоутворюючим та ціноутворюючим об’єктом в регіоні, оскільки саме ТСЦ «Дубово» забезпечує, за доступними для всіх верств населення  цінами, якісною ,свіжою сільськогосподарською продукцією роздрібні магазини не лише Хмельниччини, а й сусідніх областей. Щоденна безперебійна діяльність ТСЦ «Дубово» забезпечує стабільною роботою тисячі українських фермерів та підприємців,продукція яких представлена на ринку.

   Одна з головних магістралей мікрорайону Дубове - вулиця Козацька. Бере початок від вул. Купріна, і пролягає далі вниз до вул. Івана Франка (район залізничного переїзду). Виникла у другій пол. 19 ст. і від 1890-х років мала назву Бєлгородська - на честь того, що в ті роки на території передмістя Дубове розташовувався Бєлгородський кавалерійський полк. У 1929 році вулиця отримала назву Червонокозача - на честь 10-ї річ. заснування 1-ї Запорізької дивізії Червоного козацтва. У 1992 році вул. Червонокозачу перейменували на Козацьку. Саме на цій вулиці нині проживає видатний поет Савчук Петро Миколайович. Подолянин - поет у своїй творчості натхненно оспівує свого сучасника, згадує нелегкі воєнні і повоєнні роки, пише про перебудовні часи, ліричні вірші про красу природи та щире кохання. Савчук Петро Миколайович народився 24 липня 1935 року в селі Янівка (нині Іванівка) Новоушицького району Кам'янець-Подільської(нині Хмельницької) області в сім'ї колгоспників. Закінчивши початкову школу у рідному селі, пішов пасти громадську худобу. Потім працював трактористом, одночасно вчився у вечірній школі. Після служби в армії працював механізатором, водієм, слюсарем. Перший вірш надрукував у Новоушицькій районній газеті «Радянське слово» в 1962 році. Автор книг «Над Дністром» (1990), «Полум'я роси» (1991), «Золотавий дивосвіт» (1993), «Рядки з дороги» (1998), «На поклик пам'яті» (2002), «Крило життя» (вибране, 2005), «Ой життя, ой буття» (2006), книги гумору: «Водій у тигровій шкурі» (1995), «Печатка на тілі» (1997), «Як таємне стало явним» (1999), «Обмануте щастя» (2000), «Невдала зустріч» (2001), «Причина - в солярці» (2003), «Дружні пародії на ліричні мелодії» (2004), «Вірність часу» (2006), «Кожен по- своєму» (2007), «Викрутаси на Парнасі» (2008), «Секрет заможності» (вибране, 2008). Член національної спілки письменників України. Лауреат обласних премій імені М.Годованця, імені Якова Гальчевського «За подвижництво у державотворенні».
Однією з важливих магістралей мікрорайону є вул. Купріна, що остаточно сформувалась у 1960-х роках. Вона бере початок від вул. Кам'янецької в районі Ружичнянського універмагу і пролягає масивом із переважно приватною забудовою мікрорайону Дубове до вул. Маршала Красовського (початок колишнього старого аеродрому). Названа на честь письменника О.Купріна (1870-1938) - класика російської літератури, який у 1890-1894 роках служив у 46-му Дніпровському піхотному полку, що дислокувався у Проскурові. Був приписаний до мандрівного батальйону, деякий час перебував у Волочиську. Саме в роки військової служби на Поділлі розпочалася його літературна діяльність - він пише оповідання «Екзикуція», «В пітьмах», «Місячна ніч». В 1894 році О.Купрін вийшов у відставку і присв'ятив своє життя літературі. До 1901 року мешкав в Україні, переважно у Києві. Про перебування в Проскурові згадується у повісті «Поєдинок». Серед інших відомих творів О.Купріна - повісті «Олеся», «Яма», «Гранатовий браслет».
У 2002 році вулицею Купріна (від перехрестя з Кам'янецькою) була прокладена тролейбусна лінія, на якій організовано рух тролейбусів за маршрутом №15: вул. Примакова - вул. Городовикова.
Серед інших вулиць згадаємо:
Вулиця Ватутіна - виникла у другій пол. 19 ст. і від 1890 року мала назву Підказармена - від місцерозташування нижче казарм Бєлгородського кавалерійського полку, який в ті роки дислокувався на території передмістя Дубове. В 1946 році вулиця отримала назву на честь генерала армії М.Ватутіна (1901-1944) - у 1943-44-х роках командуючого 1- м Українським фронтом, війська якого визволяли Хмельницьку (тоді Кам'янець-Подільську) область від німецько-фашистських окупантів. Саме під час проведення операцій по визволенню півночі області, 29 лютого 1944 року М.Ватутін був важко поранений, не зважаючи на зусилля лікарів, 15 квітня генерал помер у київському госпіталі.
Вулиця Городовикова - заснована в 1966 р., названа на честь О.Городовикова (1879-1960) - радянського військового діяча, Героя Радянського Союзу, учасника першої світової війни. В Червоній Армії з 1918 року. Під час громадянської війни командував кавалерійськими частинами 1- ї і 2-ї кінних армій. З 1924 по 1927роки перебував у Проскурові на посаді командира Першого кінного корпусу Червоного козацтва. В 1932 році закінчив Військову академію ім. Фрунзе, був інспектором кавалерії Червоної Армії. З 1940 року - генерал-полковник. З 1941 року командуючий, а з 1943року - заступник командуючого кавалерією радянської армії. За видатні заслуги в справі створення Збройних Сил СРСР і захисту радянської держави О.Городовикову присвоєно звання Героя Радянського Союзу, нагороджено 3 орденами Леніна, 6 орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни 1ст., медалями.
Вулиця Гастелло - заснована в 1966 році, названа на честь М.Гастелло (1907-1941) - льотчика, Героя Радянського Союзу, капітана Червоної армії. Під час війни командир ескадрильї бомбардувальників, загинув 26 червня 1941 року, спрямувавши свій літак, підбитий у бою, на ворожу колону танків.
Таким чином, мікрорайон Дубове має дуже цікаву історію.
В сучасному Дубовому більше приватних будинків, ніж багатоповерхівок. Дачний масив (кінцева зупинка маршрутки №30) повільно заселяють люди. В багатьох приватних будинках в цьому мікрорайоні міські комунікації. Будинки зазвичай двоповерхові. Велика кількість складських приміщень. Дороги відносно хороші, але подекуди трапляються вибоїни. Супермаркетів майже немає, тільки філіал супермаркету «Вопак». Є дитячі майданчики, школа №2, дитячі садочки. По вулиці І.Франка, 57 розташований Навчально - Виховний Комплекс № 2. Так, 1 вересня 1988 року була збудована і відкрита школа, в якій в 44 класах почали навчатися 1343 учні , працювало 120 учителів. В 990 році - почав працювати перший комп'ютерний клас «Корвет». В 1998 році - створено навчально-виховний комплекс №2 (дошкільний заклад - загальноосвітня школа - колегіум).